Місто Апостолове. Початок історії

Апостолове (до 1923 р. с. Покровське) — місто районною значення. центр міської радії, адміністративний центр Апостолівського району. Розмішене у південно — західній частині області на водороздільній височині між річками Дніпром. Інгульцем і Базавлуком. Апостолівській міській раді підпорядковані селище Українка та село Новомар’янівка.
Розташоване м 160 км на південний захід віл Дніпропетровська, м. Апостолом с залізничним вузлом на перехресті магістралей Дніпропетровськ — Херсон та Запоріжжя.

За 2 км віт міста проходить автотраса Нікополь • Кривий Ріг і канат Дніпро • Кривий Ріг.
Станом на 01.01.2007 р. площа м. Апостолове складала 1683.3 га, чисельність населен¬ня — 15.9 тис. осіб. Міській раді підпорядковані також селите Українка та село Новомар’янівка.
Місто Апостолове, як і весь Апостолівськии район, розмішене на Причорноморській рівнині, яка і давніх-давен була дорогою дій манату на Русь кочовим племенам хозарам. Печенігам, монголам і татарам.
Відомості про перших поселенців у тій місцевості сягають у глибину століть. Поблизу міста досліджено кілька курганів доби бронзи (3-І тис. до н. є.), два скіфські кургани — Баби і Розкопана Могила (4-3 ст. до н. е.) із похованнями ватажків, у яких виявлено золоті прикраси, зброю і посуд.

З XV сі. відбувалося поступове заселення причорноморських степів. Родючі землі, річки, багаті на рибу, величезна кількість личини приваблювали переселенців із центральних областей Російської держави, а особливо українців-утікачів від панської сваволі. Запорозькі козаки, які оселялися тут. створювали зимівники і хутори.
Перші поселення виникли на території сучасного міста Апостолове в XV ст. На початку 90-х років XVIII ст. землі, що лежали між річками Кам’янкою та Інгульцем, були ще не заселені. Належали вони Катеринославському намісництву. Річка Кам’янка мала праву притоку, яка протікала степовою рівнішою. У кінні XVII ст. — на початку XVIII ст. притока стала пересихати і перетворилася на балку. В обмілілій річні водилися дафнії від яких вона й отримала назву Вошива.

Після ліквідації Нової Січі у цих місцях поселився правнук гетьмана України Данила Апостола відставний секунд-майор Ямбурзького кірасирською полку Михайло Апостол. На початку XIX ст. у цій місцевості з’явилися поселення, населені переселенцями з Харківської та Чернігівської губерній на підставі указу «Про заселення Новоросійського краю», виданого царем Павлом І у 1800 р.
У 1811 р. поселення, що виникло на р. Вошивій, дістало назву Вошиве. Недалеко віл села проходив поштовий тракт (у козацькі часи — Чумацький шлях) із Кременчука на Берислав.

У 1818 р. у селі споруджено церкву св. Покроїш. При занесенні села до парафіяльного списку колишню назву Вошиве перейменовано на Покровське.
У 1835 р. у селі проживало 1290 жителів, а за переписом 1859 р. — 2088. Це були здебільшого казенні селяни, які платили державі великі податки і виконувати різноманітні повинності. Основними їх заняттями було землеробство. скотарство, садівництво та полювання. Врожай збирали вручну. Заможні селяни застосовувані кінні або парові молотарки, віялки. Багато жителів села працювало за наймом у місцевих поміщиків — купця другої гільдії М Д. Корнілова і Синельникова. Заробіток найманих працівників за 6 місяців становив не більше 20-25 рублів, жінкам платили вдвічі менше.