Село Кам’янка

Кам’янка — село, центр сільської ради. Розташоване за 16 км від районного центру м. Апостолове та за 6 км від найближчої залізниці станції Жовтокам’янка. Площа насоленого пункту — 915 га. Кількість дворів — 565. Кількість населення — 1692 жителів. День села — 14 жовтня. Кам’янській сільській раді підпорядковані села Новоіванівка, Жовте, Слов’янка, Тарасо-Григорівka, Червона Колона.

Розкинулося село Кам’янка на обох берегах тихої річки Кам’янки. У книзі «Матеріали для оцінки земель Херсонської губернії» (Херсон 1890. ст. 263) значиться містечко Кам’янка (Костянтинівка) Херсонського повіту і вказано, що виникло село у XVIII ст., а його засновниками були переселенці з Чернігівської і Полтавської губерній. На 1781 рік у селі було 402 господарства, 1822 жителів. З I860 р. Кам’янка мала статус містечка.

На 1896 рік у Кам’янці, центрі однойменної волості, було 633 двори і 5240 жителів. У селі знаходилися волосне правління, православна церква, земська школа на 135 учнів, церковноприходська школа (35 учнів, з них 30 хлопчиків і 5 дівчаток), земська поштова станція, 2 млини, 4 корчми. Щороку в Кам’янці проходило 3 ярмарки, на які приїздили поміщики, селяни, ремісники з різних населених пунктів.

Справжньою окрасою Кам’янки була церква, яка стояла на території сучасної двоповерхової школи і була така висока, що з її верхівки було видно навколишні села. Збудована вона була на кошти селян у 60-х роках XIX ст. Село прикрашали вітряні млини. Наприкінці XIX ст. їх було вже 8, стояли вони на околиці села, справляючи незабутій враження на всіх подорожніх. У 1928 р. в Кам’янці утворено перше товариство з обробітку землі «Наша праця». Організаторами його буди Остащенко Василь, Міхно Андрій Максимович, Рубан Павло, Якимчук Тимофій. Нa 1930 рік в селі було вже 24 ТОЗи, які в 1931-1932 pp. об’єдналися в 4 колгоспи.

У період з 1932 р. по 1933 р. під час голодомору померло багато людей. Жертвам голодомору на центральному кладовищі села у 2003 р. встановлено пам’ятний знак. У 1932 р. на території Кам’янки було створено Жовто-Кам’янську машинно-тракторну станцію, яка обслуговувала технікою довколишні села. В довоєнний час у Кам’янці працювало відділення зв’язку, яким завідував І. Кримський. Крім того, в селі було 2 місцеві електростанції, 2 магазини, З школи, 2 парових млини, багато вітряків, масло бійня, радіовузол, створений у 1938 p., що обслуговував 10 радіоточок, і телефонний комутатор.

Село у довоєнний період почало швидко розвиватися, але це пожвавлення перервала Велика Вітчизняна війна. Німецькі війська захопили село 17 серпня 1941 року. Два з полониною роки село було окуповане, 62 воїни — жителі села — загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. Від німецько-фашистської окупації село було звільнено 3 лютого 1944 року військами 3-го Українського фронту. Біля Кам’янської загальноосвітньої школи стоїть пам’ятник Солдату-Визволителю, а поряд, на гранітних плитах, накарбувані прізвища тих, хто загинув у боях за визволення села Кам’янки. З великою вдячністю вшановують кам’янці пам’ять і своїх визволителів, і своїх односельців, які віддали своє життя, відстоюючи свободу свого народу.

І сьогодні кам’янці продовжують займатися хліборобством, обробляють безмежні сільські поля, впрошуючи високі врожаї. На території Кам’янки діє велике сільськогосподарське підприємство TOB «Кам’янське», в якому працюють сьогоднішні передовики — механізатори С.С. Яковенко, Ю.М. Стецюк, В.П. Кушнар. Обробітком землі займаються ще і фермерські господарства: «Кам’янське», «Світоч», «Пліт», «Остап», «Яковенко». Великий внесок у розвиток села зробили голови сільської ради: В.Г. Підкуйко, П.Ф. Білий, Г.Ф. Петренко, В.М. Дєдушве, О.П. Ланевич.

У Кам’янці працює сільська бібліотека, де вже 35 років надає порали і допомогу читачам бібліотекар Кузьменко Агафія Василівна, у сільському Будинку культури дарує односельцям прекрасні хвилини радості і відпочинку чудовий колектив художньої самодіяльності, працює загальноосвітня школа, в якій навчається 225 учнів, для наймолодших жителів нашою села працює дитячий садок «Ромашка».

Село Кам’янка славиться і своїми талановитими людьми. Звідсіля родом славні пости України. Чхан Михайло Антонович (1926- I987 pp.) — людина непересічна, із складною суперечливою долею, але чесна і мужня. Інженер за фахом, історик, а найперше — поет.

Сьогодні живе і працює у селі талановитий пост і самодіяльний композитор Кратик Микола Йосипович. Поезія, пісня — це його життя. Його твори ввійшли у збірку «Мій небесний, мій зоряний краю», друкуються вони і в районній газеті. Микола Йосипович — улюблений пісняр жителів села, адже його пісня торкається найпотаємніших струн людської душі.

Ще одна талановита людина села, яка наділена талантом творчості від Бoгa — не вчитель Михальчук Галина Онисимівна. У години дозвілля займається інша улюбленою справою — гончарством. Ліпити чудові образи із глини навчив Галину ще її дідусь. А тепер усі свої знання, уміння, секрети цієї справи вона передає своїм донькам Марійці та Дарниці, які разом з мамою займаються цим старовинним і майже забутим у цій місцевості ремеслом. Усе вдасться відтворити: і казкових птахів, і тварин, і людей. Роботи Галини Онисимівни визначені дипломом на обласному фестивалі «Петриківський дивосвіт» у 2007 р.

Нa території села розташоване стаціонарне відділення для одиноких непрацездатних громадян. Там працюють чуйні, хороші люди. Частинку своєї душі вони віддають тим, хто так потребує людської уваги, доброти, хто залишився у ньому житті самотнім і не може обходитися без сторонньої допомоги.

Жовте — селище, підпорядковане Кам’янській сільській раді. Розташоване за 26 км від райцентру та за 10 км від сільської ради. Площа населеного пункту — 52 га. Господарств – 419, населення — 924 жителі.

З архівів Цементного заводу видно, що за результатами археологічних розкопок, на місці сучасного селища ще за 2000 років до н.е. було поселення людей. Теперішнє — засноване у 1887 р. Тут після скасування кріпосного права поселилися 4 брати Грипасів із родинами. Жили вони заможно, у достатку. Це поселення називали Грипасівський хутір. Сучасна назва походить від тихоплинної річечки Жовтенька, по обидва берети якої розкинулося селище. Існує назва селища Жовте з 1927 р.

До селища Жовте виноситься і станція Жовтокам’янка, назва якої пішла від того, що розташована вона між селищем Жовтим і селом Кам’янка. Сьогодні в селищі працює загальноосвітня школа, в якій навчається 94 учні, сільський клуб, поштове відділення, сільська бібліотека. 2 ФАПи та дитячий садок «Казка».

У селищі Жовте є вулиця Цементників, де мешкають робітники іншого кар’єру, який є однією із сировинних ланок з видобутку сировини для виготовлення портланд-цементу. Ця вулиця забудовувалася з 1956 p., живуть тут дружні, працьовиті люди. Розвиваються у Жовтому і народні ремесла. Рукодільниці селища Шаріпова Валентина і Мельник Валентина — вишивають прекрасні вишиванки, створюють неповторні вибиті килими.

Новоіванівка — село, підпорядковане Кам’янськй сільській раті. Розташоване за 31 км від районного центру та за 15 км від сільрад. Площа населеного пункту — 230 га. Господарств у селі 158, а населення — 453 особи. Виникло село Новоіванівка в результаті об’єднання у 1928 р. двох маленьких сіл, які були розташовані близько одне біля одного. Іванівки (південна частина сучасного села) і Запорізьке (північна частина сучасного села). Ці села заснували у 1921 р. переселенні із с. Кам’янки. Перші жителі А.І. Гужва і А.І. Ткач.

У 1923 р. в Іванівці почата працювати перша школа, в якій було 3 класи. У 1931 р. була збудована початкова школа, з 1948-1949-го навчального року в Новоіванівці працює семирічка, а з 1982-1983-го навчального року — загальноосвітня школа.

У 1929-1930 рр, у селі було утворено колгосп «Новий шлях». Першим його головою був Третинка Гнат Гаврилович. Сьогодні в селі існує велике приватне сільськогосподарське підприємство ТОВ «Петрово+», основний вид діяльності — вирощування зернових та олійник культур.

Слов’янка — село, підпорядковане Кам’янській сільській раді. Розташоване за 9 км від сільради та 25 км від райцентру. Площа населеного пункту — 144 га, господарств у селі – 70, населення — 136 жителів.

Засноване село у 1926 р. Про походження назви села старожили згадують, що перші його жителі були різних слов’янських національностей — і українці, і білоруси, і росіяни. Зібравшись разом, вирішили, то живуть вони всі разом в одному селі і всі слов’яни за походженням, то нехай і село називається Слов’янка. У 1956 р. в селі спалахнула перша електрична лампочка та було проведено радіо. Сьогодні жителі села ведуть одноосібне господарство, займаються домашнім тваринництвом та дехто працює в ТОВ «Петрово-К».

Тарасо-Григорівка — село підпорядковане Кам’янській сільській раді, розташоване за 22 км від сільської ради та за 38 км від райцентру. Площа населеного пункту — 91 га. Господарств – 32, населення — 73 жителя. Засноване воно було у 20-х роках XX ст. Свого розквіту досягло у 70-80-х роках XX ст. Весною воно купається у цвіту груш. У селі працює лише ФАП для надання першої необхідної допомоги. Селяни займаються городництвом, розведенням домашньої худоби.

Село Гарасо-Григорівка — як і інші села нашої ради, вимираюче.

Червона Колона — село підпорядковане Кам’янській сільській раді. Розташоване за 30 км від райцентру і за 13 км від сільради. Господарств — 61, а населення — 123 жителі. Засновано воно у 1927 р. переселенцями із села Кам’янка. Перші переселенці — Х.М. Харченко, Ф.Ф. Лукаш. Ф.І. Лебідь та інші. Всього сюди переїхало 27 молодих сімей, які і заснувати село. Жителі села зайняті сільськогосподарською працею.