Село Партизанське

Партизанське – село, центр сільської ради, розташоване за 30 км від районної ради. Площа – 36,1 км. Населення — 2580. Кількість дворів — 1296. День села — 24 серпня.

У часи кріпаччини село називалося Жальбівка. Належало воно поміщику Жальбову. Є різні версії щодо виникнення назви села. Одні стверджують, що назва пішла від прізвища пана, інші — від слова «жаль», через панські знущання над наймитами-кріпаками, адже Жальбов, як і більшість панів, бив, продавав та програвав у карти своїх холопів.

У 1930-х роках село називалося Миколаївка-2 і відносилося до Петриківського району. В роки колективізації було створено колгосп «Червоний партизан». Засновником його був Гаращенко Мусій Іванович, а першим головою — Підберезній. Чорною сторінкою увійшов в історію села 1933-й рік. Сказати, що врожай у 1932 р. був поганий — не можна. Врожай був виший за середній. Коли почалася молотьба, зерно забиралося державою просто з-під молотарки і вивозилось на зсипні пункти, а селянам нічого не залишалося. Через те, що не було хліба і навіть, заборонено збирати колоски, що залишилися на зібраному та переорюваному полі, деяка частина селян покинула село і подалася на Полтавщину.

1941 рік. Червень. Початок Великої Вітчизняної війни. Фашисти, окупувавши село влітку 1941-го, встановили суворий порядок. Назначили коменданта. Ним став Редька — житель села Балівка. У 1943 р., відступаючи, німці спалили село вщент. Були знищені всі колодязі, крім одного. Господарю вдалося його замаскувати.

Червона армія ввійшла у село восени 1943-го року. Людям було запропоновано переселитися у село Балівка як таке, що менше постраждало, але народ вирішив відбудувати рідне село. Відбудовували Партизанське приблизно до 1950 р., і в 1958 р. тут було 170 дворів. У 1960 р. колгосп «Червоний пар­тизан» було об’єднано з радгоспом «Перемога» і Партизанське стало відноситись до Балівської сільської ради. У селі було чотири вулиці: Жовтнева, Партизанська, Чапаєва, Стаханівська.

У с. Партизанське існувала школа, поділена на два класи 1 і 3 та 2 і 4. Чотири класи діти вчилися в рідній школі, а з п’ятого по восьмий — у с. Балівка. Вчителювали у партизанській школі Євдокія Петрівна та Олександра Іванівна. Також у селі працювали магазин, клуб, контора (третього відділу радгоспу «Перемога»), дитячий садок, медична амбулаторія. Приблизно у 1965 р. клуб знесли. У 60-х роках побудовано новий магазин, заасфальтовано трасу Дніпропетровськ — Полтава, розпочалося будівництво залізничної колії Дніпродзержинськ — Новомосковськ, а також станції Балівка (житлові будинки, склали, магазин, переїзд).

До об’єднання «Дніпросільбудіндустрія» входило п’ять великих заводів (завод бетонних виробів, столярних виробів, легких конструкцій, базальтового волокна, керамзитового гравію). В об’єднанні працювало 1200 працівників різних професій, із них — 450 інженерно-технічних службовців. У 1975 р. здано в експлуатацію котельню, бетонно-змішувальний та ремонтно-механічний цехи.

У 1976 р. в січні місяці здано в експлуатацію завод залізобетонних виробів для будівництв споруд сільського господарства.

У 1974 р. об’єднанням «Дпіпросільбудіндустрія» розпочалося будівництво житлового масиву. Були побудовані житлові п’ятиповерхові будинки № 1 та № 3. Протягом 80-x років добудовувалися будинки № 4 та N 5 для молодих сімей, торговельний комплекс, медична амбулаторія, теплопункт, дитячий садочок «Івушка». У 1994 р. здано в експлуатацію п’ятиповерховий будинок на 60 квартир, який належав базі «Сільгосптехніка».

З 2002 р. в комунальній власності громади знаходяться 6 п’ятиповерхових та 4 двоповерхових житлових будників загальною кількістю 754 квартири, які обслуговуються ВАТ «Енерговолгосп». У с. Партизанське — 321 житловий індивідуальний будинок та 183 ділянки під будівництво. Село газифіковано.

З 1975 р. розпочата свою історію сільська бібліотека. У центрі села стояла глиняна хата, де існувала бібліотека. Працювала в ній Кололяжна Валентина Василівна. Село розбудовувалося і приблизно у 1977 р. бібліотеку було перенесено в приміщення гуртожитку БКХП. У 1982 р. почав працювати дитячий садок «Івушка». Завідуюча — Казанцева Людмила Соломонівна. Садок розрахований на 12 груп, але на сьогодні функціонує тільки 4 групи. Цього року дитячий сачок визначатиме свій ювілей — 25-тиріччя.

До сільської ради входить один населений пункт — с. Партизанське, який знаходиться на відстані 30 км від районного центру. Загальна площа населеного пункту — 361,1 га. Кількість жителів — 2580 осіб. День села святкується 24 серпня, на день Незалежності нашої країни. Село Партизанське налічує 11 вулиць та 2 провулки. Також до складу села входить житловий масив ст. Балівка. Центром села є площа Незалежності, що в центрі масиву.

На території Партизанської сільської ради працюють такі заклади: 2 перукарні, які повністю забезпечують потреби населення і де ціни вдвічі менші, ніж у міському регіоні. Забезпечують продуктами харчування і товарами першої необхідності 5 продуктових магазинів, 6 різнопрофільних кіосків, магазин канцтоварів та новин оптовий магазин будматеріалів та сантехнічних виробів.

Транспортний зв’язок з обласним центром м. Дніпропетровськ відбувається завдяки маршрутному таксі Партизанське – Дніпропетровськ, транзитному пасажирському автотранспорту, а також електропоїзду Дніпропетровськ — ст. Балівка. Танцювальний колектив «Веселка» виборов 1 місце в районному фестивалі «Україно моя» і став дипломатом обласного конкурсу.

При Партизанській сільській раді працює спортивний інструктор Щербатюк Валентин Григорович. У 2002 р. створено спортивний клуб «Партизан». Його команда постійно бере активну участь у районних та обласних змаганнях і займає почесні місця з різних видів спорту. Два роки поспіть виборювала 1 місце в районному конкурсі «Краще спортивне Село». У 2006 р. команда посіла 1 місце в обласному конкурсі «Краще спортивне село Дніпропетровщини», а у 2007 р. — 2 місце. На території с. Партизанське живуть трудолюбиві, талановиті, чуйні, добрі люди, які своєю працею прикрашають Дніпропетровщину і свій рідний край.